Жив на світі один чоловік, який більше за своє життя любив Бога і Слова Божі. Солодше за будь-який мед була для цього чоловіка молитва. Молячись він співав, бо любив Бога, бо той хто любить тому часто хочеться співати від радості. Часто йому хотілось щоб весь світ співав з ним, і тоді чоловік цей звав на молитву цілий всесвіт. Всякое диханиє да хвалить Господа….

         В цей час серце молящого було горячим. До такого серця ненаблизиться жодна нечиста думка. Но колись припиняє молитись самий горячий молитвенник. Одного разу перестав молитись і той про якого наша розповідь, звали його Давид. Він був цар який мав у грудях пророчий вогонь.

         Одного разу вечером, коли пророчий дух нетурбував серце царя, а молитва незігрівала його із середини, Давид прогулювався по царському домі и побачив жінку яка купалась, а та жінка була дуже красива…(2цар.11,2)

         Народ говорить,чоловік любить очима а жінка вухами. В цих словах багато правди. Нашу праматір в раю змій спокусив словами, а царя Давида звер з вершини святості через око. Давид завів жінку у свої покої,спав з нею і вона стала вагітною. Але жінка не була вільна, мала чоловіка.Давид наказав взяти її чоловіка і відправити в саме небеспечне місце боїв тодішньої війни, щоб убили його напевно. Таким чином царь збільшив свій упадок, до нечистоти добавив вбивство.

         Якшо людина забуває про страх Божий то вона стає безсовісною. Нічого в середині їй ненагадує про моральний закон про відповідальність. Нічого ненагадує про те що Господь тут, що Він все бачить. Для такої спящої совісті потрібен голос зовні. Такий голос доніся до царя з уст пророка Нафана. Пророк непрямо сказав про це царю, но розповів історію про безсердечного багача який мав багато овець, але наказав забрати єдину вівцю у бідного, щоб приготовити гостину для гостів. Ця історія так вразила царя, що він сказав « Повинен вмерти чоловік який зробив це» (2 цар.12,5)

Горе нам! Тому що кращі з нас бачать дрібні деталі чужих гріхів і залишаються сліпими до власних гріхів.

         Коли гнів царя був виляти словами погроз, Нафан сказав: «Ти цей чоловік» І ще багато погроз промовив пророк які з яасом виповнились в точності. А Давид сказав:»Згрішив я перед Господом»

         І хоч Нафан потішав царя словами прощення, ранене серце Давида стало плакати, так як плачуть очі забруднені порохом. Покаяний псалом виллявся із душі Давида, псалом який ось уже багато століть читають всі в кого нечиста совість.

         Через покаяння,через плач над гріхами,подібно Давиду, людина потрапляє в чудний світ віри. Покаяння головна умова примирення з Богом. Все інше прийде потім і додасться. Тому всі йдім разом за згрішившим пророком,щоб в словах його плача найти себе самих, свою душу свою надію.

                                    ***

Якби земний суд судив царя,то судив би його за гріх прти Урії і його жінки. Первого він  вбив а другу обезчестив. Земний суд би вимагав вибачень перед вдовою і матеріальної компенсації. Замість цього Давид почуває себе винним перед Єдиним Богом»Тобі єдиному согрішив і лукавоє перед твоїми очами створив» так говорить царь. Ми також грішемо нічим иншим як тим що забуваємо про Бога.  Невиконуємо коротку за словами і важку в дійсності заповідь,дану Аврааму «Ходи перед мною і будь непорочним»

         Давид пробує виправдатись тим, що народився в гріху і зачатий в беззаконі. Но серце пророка швидко зупиняє ці думки. Непотрібно виправдовувати себе самих «Недай уклонитись серцю моєму до слів лукавих для виправдання діл гріховних» (Пс.140.4)

Далі молитва царя лється як один потік покаяння і смиренного розуміння свої неправоти.

«Окропи мене ісопом і буду чистим…»

«Відверни лице Твое від гріхів моїх…»

«Серце чисте створи в мені Боже…»

«Невідкидай мене від лиця Твого і Духа Твого святого не відніми від мене…»

«Поверни мені радість спасіння Твого…»

 Все це нам дуже добре відомо і може стати для нас що ці слова стануть привичкою так шо не сліз ні покаяння не родить душа.

         Але пророк відчуває втрату благодаті, він просить «невіднімай» «поверни» «ісціли» «очисти».

         Но далі нас чекає шось дивне. Давид говорить «Научу беззаконних путям Твоїм, і нечестиві до Тебе навернуться»

          Шо ти говориш Давид? Ти перелюбодійник і вбивця будеш навертати нечестивих? Чи є хто небудь грішніший за тебе?Кого називаєш нечестивим і беззаконим ти який нарушив головні заповіді?

          Несудіть мене-говорить Давид-успокойтесь. Я не посмівби це сказати якби Дух святий не говорив вустами моїми. Ось він закон! Якщо людина згрішить то нехай кається і непаде у відчай. І якщо покається то зможе і інших привести до покаяння! Покаявшийся грішник – кращий проповідник. Кращий тому-що негордиться непринижує беззаконника всередині душі своеї.Кращий тому-що знає душу грішника і знає пекельні муки всередині її. Тут старозавітня історія досягає висот майбутнього євангелія. Тому-що саме відрікшомуся Петру дані ключі від раю. Саме покаявшийся Павел більше за всіх потрудився в проповіді Христового Євангелія.

         Побвчивши грішника- стримайся засуджувати його. Якщо навернеться він, то приведе до Христа намного більше душ чим інші праведники схильні до високого про себе думання.

                                    ***

 Псалом цей має важливе значеня в  духовному житті. Його слова війшли до  літургії. Цей псалом читається в приватних молитвах, на утрені, на часах  і в усіх  інших можливих моліннях. Особливо у великий піст чути в церкви слова:» Яко Давид вопію Ти: помилуй мя Боже по велицій Твоей милости…» Но особливо потішає цей псалом покаянний душі згрішивших людей, тих чіє серце вимучено скритими недугами.

         Своїм покаянням Давид веде нас до віри в  Того який пророком названий Сином Давида до Господа Ісуса Христа. 

Із журналу "Отрок".